Церква Успіння Пресвятої Богородиці

Сьогодні знаходиться під юрисдикцією Української автокефальної православної церкви.

Побудований Успенським братством храм мав трьох своїх попередників. Перша Успенська церква існувала, можливо, ще за княжих часів і була спалена під час нападу на Львів польських феодалів у 1340 р. Друга, мурована церква, яка вперше згадується під 1421 р., проіснувала до пожежі 1527 р. Зруйнований пожежею храм відбудовує у 1547–1559 р. архітектор Петро Італієць — уродженець міста Лугано. Кошти на його спорудження дав, крім місцевого населення, молдавський господар Олександр Лопушанин (Лопушняну) та його дружина Роксана: в пам'ять про це церкву називали Волоською. Вона також недовго простояла, згорівши при пожежі 1571 р. Схематичне зображення цього храму збереглось на печатці Ставропігійського братства.

3 січня 1584 р. львівський латинський арцибіскуп Ян Димітр Соліковський з прихильниками напав на храм, вигнав з нього парафіян, зневажив священика, запечатав церкву; так хотів примусити братство святкувати новий григоріянський календар.

Будівництво четвертої Успенської церкви — збереглась донині — братство розпочало в 1591 р. одразу після освячення каплиці Трьох Святителів. Автором проекту і керівником будівельних робіт був Павло Римлянин (помер 1618 р.: з 1597 р. йому допомагав Войтіх Капінос, через рік приєднався Амброзій Прихильний. Спочатку церкву мурували з цегли, але після зведення частини мурів братство прийняло рішення замінити цеглу на тесаний камінь. Будівництво закінчено в 1629 р., освячення 26 січня 1631 р. провів львівський владика Єремія Тисаровський при участі київського архимандрита Петра Могили та багатьох гостей.

В другій половині XVIII ст. українська шляхтичка Феодосія з роду Стрільбицьких — дружина пароха с. Миклашів о. Олексія Стрільбицького — пожертвувала для Успенської церкви 6 000 золотих. У память чого її художній портрет був встановлений в Успенській церкві. Сьогодні цей портрет перебуває в зібранні Бориса Возницького — Львівській національній галереї мистецтв в експозиції Олеського замку.

Тадеуш Маньковський стверджував, що головний вівтар в церкві було виготовлено за проектом Фесінґера Кантія — автора проекту головного вівтаря Собору святого Юра.

Величковський Юліян першим виголосив проповідь українською мовою в Успенській церкві Львова у 1830-х роках.

Стиль

Структура церкви витримана в стилі італійського ренесансу, але на основі традицій українського будівництва: на осі захід-схід — тридільна і триверха, як основний тип українських дерев'яних церков.

Стіни розчленовані пілястрами, з арками вікон і плоскорізьбами на метопах, різьбленими одвірками північних і південних дверей, а на парусах угорі вирізьблені герби жертводавців (Симеона та Яреми Могил); різьбарські роботи виконали львівські різьбарі Костянтин і Яків Кульчицькі.

У церкві збереглися пам'ятки мистецтва XVII–XVIII ст. Найцінніші з них — ікони страсного циклу, які залишилися від первісного Успенського іконостаса 1630–1638, виконаного львівськими митцями Федором Сеньковичем, 1630 (згорів) та Миколою Петрахновичем, 1638 (тепер у церкві с. Великі Грибовичі біля Львова), який у 19 ст. замінено іконостасом Мартина Яблонського.

З 20-ти ікон, змонтованих у диптих, три належать пензлеві Ф. Сеньковича («В'їзд в Єрусалим», «Сходження до пекла» і «Воскресіння Лазаря»), чотирнадцять — М. Петрахновича, решта походять з другої половини XVIII ст. Сам іконостас знаходиться в с. Грибовичі біля Львова, куди його продано в 1767.

В 1779 р. церква була пошкоджена пожежею. Відбудували в 1796 р., при цьому змін зазнали дах та центральна баня. 1926–1927 — церкву оздоблено високомистецькими вітражами Петра Холодного-старшого.

В 1965–1973 р. проведені ремонтно-реставраційні роботи.

Архітектура

Вежа Корнякта, Волоська церква, домінікани (Львів)

Успенська церква в плані — 3-навна базиліка, видовжена вздовж вул. Руської, з півкруглою апсидою, що виступає в бік вул. Підвальної. Храм увінчують 3 бані з ліхтарями; центральна баня спочиває на підпружних арках, підтримуваних 4-ма тосканськими колонами. У такій планувально-об'ємній структурі прослідковується злиття західної ренесансної та української будівельних традицій. Перша проявилася у базилікальному плані й архітектурному декорі, друга — в традиційних купольних завершеннях. Зовні стіни відповідно до внутрішнього планування розчленовані тосканськими пілястрами на симетричні площини, у яких прорізані віконні отвори (з 4-ма вікнами вдолі і 8-ма в т. зв. ліхтарні, прикрашена розетами; під нею герби молдавського воєводи Мирона Бернавського-Могили, царя Фьодора Івановіча (ктиторів храму), короля Сігізмунда ІІІ Вази) з архівольтами. Фасад завершено розвиненим антаблементом, компонентом якого є дорійський фриз з метопами, тригліфами та розетами. У полях метопів розміщено рельєфні, різьблені в камені композиції на біблійні та євангельські теми.

В інтер'єрі храму, що складається з 3-х просторових об'ємів — бабинця, головної нави та вівтарної частини, — основну естетичну роль відіграє матеріал — білий тесаний камінь при лаконічній архітектурній пластиці колон, арок, пілястрів. Центральний купол, основою якого служить доричний фриз, оздоблений кесонами з розетками. В його парусах вміщено різьблені в камені герби жертводавців, які давали кошти на будівництво храму. Основою двох інших куполів — у бабинці та вівтарній частині, служить дорійський фриз з метопами та тригліфами. Стіни, як і зовні, розчленовані пілястрами, а архітектурне рішення інтер'єру збагачують два марші сходів, що ведуть на бокові галереї при північній та південній стінах. Світло в церкву потрапляє через високі вікна, оздоблені вітражами львівського художника першої третини XX ст. Петра Холодного. На стінах залишились зразки станкового живопису XVII ст.