Латинський кафедральний собор

Архітектура

Собор знаходиться по центру площі Катедральної і від часів середньовіччя залишається архітектурною домінантою південно-західної частини колишнього середмістя (міста в мурах). Зорієнтований на осі схід-захід, із головним входом із заходу на осі храму. Збудований із цегли двох відтінків, тинькований (цеглу демонструє зондаж на контрфорсі абсиди). Застосовано також блоки з міоценового літотамнієвого вапняку і вапнистого пісковику, які добувались в каменоломнях в околицях тодішнього Львова. Довжина храму 67 м, ширина — 23 м. Будівля трьохнефна, зального типу, з витягнутим пресбітерієм і гранчастою абсидою. Із заходу до брили храму примикають два квадратні в плані об'єми дзвіниць. Права дзвіниця збудована лише до висоти склепінь нави. Початково собор зовні підпирали 12 чотириярусних контрфорсів, які закінчуються трохи нижче дахового карнизу. Основний простір майже кубічний, але пізніші прибудови сильно ускладнюють конфігурацію храму. З обидвох боків до пресбітерія симетрично примикають по одному захристю та одній каплиці. У проміжках між контрфорсами до нефів з північного і південного боків прибудовано по 3 каплиці. Пресбітерій та кожна з трьох нав перекриті трьома пряслами хрестових склепінь. Дах над навами та пресбітерієм — двоспадовий, над лівою дзвіницею — складний бароковий з вазонами, над недобудованою правою — пологий шатровий. На даху нави влаштовано два ряди люкарн на різній висоті. Готичну складову підкреслює високий шип даху. В інтер'єрі чотири високі сніпчасті колони підтримують стрільчаті арки і склепіння з готичними нервюрами. Стіни і склепіння вкриті численними фресками.

На сьогодні латинська катедра — пам'ятка архітектури національного значення, охоронний номер — 316/0.

Історія

Проблема початків храму

Архітектор М. Ковальчук. План катедри. Чорною заливкою позначено найдавнішу основу, тонким контуром — більш пізні прибудови

Обставини заснування катедри, точне датування та фундатори залишаються нез'ясованими. Головною проблемою є повна відсутність первинних документів. Численна література оперує роками і гіпотезами, часом у формі однозначних тверджень. Однак усі вони базуються на історіографічній традиції, або на вторинних джерелах. Кількість версій про дату заснування особливо примножена працями XIX–XX століть. Аналіз історіографії, опублікований 2000 року українською дослідницею сакральної готики Ольгою Козубською показав, що ані традиція, ані жодна з гіпотез документально не підтверджені і з багатьох міркувань є сумнівними. В подальшому ця позиція набула певного поширення, зокрема відобразилась у фундаментальній праці «Архітектура Львова. Час і стилі XIII–XXI ст.» (2008) та Енциклопедії Львова (2010).

Версії про рік заснування

1344. Версія з неопублікованої праці секретаря капітули першої пол. XIX ст. Каєтана Андрусевича. Жодним чином не обґрунтована, однак підтримана Станіславом Зайончковським, який стверджував, що датування підтверджується міськими актами, що насправді не відповідає дійсності — таких дат в актах немає. За Зайончковським повторена Тадеушем Маньковським, Юзефом Крентошем, Бартоломеєм Качоровським, Яном Островським, Єжи Петрусом.

1350. Версія про дерев'яний костел Діви Марії, що існував у 1340–1349 роках і новий мурований, закладений 1350 вже на нинішньому місці. Походить із витяга з міських архівів, висланого 1763 або 1765 року до Рима у тракті судового процесу архієпископа Сераковського з магістратом. Повторена Владиславом Абрагамом, Фридериком Папе. Критикована Денисом Зубрицьким та Михайлом Грушевським. Достовірність первинного джерела цього акту і сам факт існування джерела у дослідників викликають сумнів.

1361. Озвучений Яном Длугошем у праці «Історія Польщі». Олександр Семкович припускав, що джерелом для Длугоша стала папська булла від того року, яка нібито дозволяла фундацію митрополії. Насправді булла датована 6 квітня 1363 року і власне дозволу не містить (митрополію засновано лише 1412 року). Сам Длугош ймовірно мав на увазі релігійну інституцію, а не будівлю. Показово, що серед фундацій Казимира III Длугош не згадує львівського храму. Тим не менш версія про заснування митрополії повторена Мартіном Кромером та Яном Альнпеком. Останній змінив рік на 1364 і однозначно приписав Казимирові закладення самої будівлі.

1360—1368. Період, в межах якого відбулось закладення, на думку Мавриция Дідушицького. Він однак припускає, що до початку XV століття будівництво не велось.

1370. Версія Владислава Лозинського про рік закладення наріжного каменя і про початок будівництва лише через близько 30 років опісля.

1370 і 1349. Дві суперечливі дати, подані Бартоломеєм Зиморовичем на базі невідомих джерел. Перша дата повторюється у XIX ст. у праці Ігнатія Ходиницького.

Версії про обставини заснування

Заснування Казимиром III. Історіографічна традиція, підтримана переважною більшістю авторів. Сучасник Казимира літописець Янко з Чарнкова, не згадує львівський храм у переліку фундацій короля. Таких даних не містить жодне з повідомлень тогочасних хроністів. Сам король у листуванні з папою нічого не згадує про це. Подібній фундації не сприяв і тогочасний скрутний фінансовий стан Казимира (неодноразово звертається за допомогою). Багато дослідників сходяться на тому, що після смерті Казимира будівництво фінансували міщани. На думку Ольги Козубської міщани могли бути фундаторами від самого початку, як це відбулось зокрема з Маріяцьким костелом у Кракові.

Первинна посвята Святій Трійці. Вперше з'являється у Яна Альнпека. Джерела такого твердження невідомі.[6] Повторена Станіславом Зайончковським, Тадеушем Маньковським, Бартоломеєм Качоровським, Яном Островським, Єжи Петрусом, Тадеушем Трайдосом.

Версія про костел Марії Сніжної, як перший парафіяльний храм. Впроваджена Франциском Захаріясевичем, повторена Станіславом Зайончковським.

Храм попередник. Дослідники Ігнатій Ходиницький та Ісидор Шараневич стверджують, що за княжих часів тут стояла одна з околичних церков східного обряду — Успіння, котру Казимир Великий розпорядився знести.

Спільний храм двох конфесій. Думка висловлена Романом Могитичем, базується на аналізі найдавнішої книги протоколів судових засідань Львівської міської ради 1382–1389 років. Для документу характерним є означення усіх православних, вірменських і католицьких храмів єдиним словом ecclesiae. При цьому парохіяльних храмів у середмісті згадано лише два — Ecclesia Armenorum (вірменський) і Ecclesia beate Maria Virgilis, parochialis (без уточнення конфесії). Могитич припускає значне зближення східної та західної церков у багатонаціональних містах того часу. Звертає увагу також на факт про пароха Йоана Русина, який був противником передачі парфіяльного храму римо-католицькому архієпископу. На думку Могитича новий (нинішній) храм міг будуватись навколо давнішого, можливо навіть із використанням певних його частин.

Будівництво (XIV–XV ст.)

Архітектор М. Ковальчук. Графічна реконструкція первісного вигляду (з тилу)

1353 роком датується перша документальна згадка про парафіяльний костел Діви Марії у Львові. Джерелом є грамота 1359 року, в якій ідеться про пожертву храмові комітисою Анною млина на Збоїщах. Надалі протягом усієї другої половини XIV століття трапляються документи про храм Діви Марії, однак жоден з них не дає певності — йдеться про храм у середмісті чи костел Марії Сніжної, який на той час вже існував і на думку багатьох дослідників був першим парафіяльним у Львові. 6 квітня 1363 року датується булла, яка була реакцією на прохання короля Казимира Великого заснувати єпископство із центром у Львові. Задум цей реалізовано не було. 1384 року вперше згадується пожертва на будівельні роботи, хоч і надалі незрозуміло якому храмові (цілком можлива і перебудова костелу Марії Сніжної). Поширена версія про будівництво катедри майстром Ничком з Троппау базується на згадці 1385 року, яка насправді також не уточнює — у якому з двох костелів проводились роботи. Перша згадка, яка достеменно стосується майбутньої катедри, походить із 1399 року, коли члени міської ради зробили пожертву на майбутній вівтар 10 000 мучеників. Управителем фондів у цей час був Петро Штехер. Він від імені міста наглядав за будівництвом, а також особисто пожертвував сто кіп. Спорудженням займався вроцлавський архітектор Микола Ґансечке (Ґонзаґе).

За первісним проектом у собору повинно було бути дві вежі — одну завершили наприкінці XIV ст., інша так і залишилася незакінченою через брак коштів.

Кафедра у 1898 р.

У 1404 році Микола Ґансечке закінчив вівтарну частину храму, а наступного, 1405 року, її було освячено перемиським єпископом Мацеєм Яніною, за участі архієпископа галицького Якова Стрепи[18]. 1406 року до катедри перенесено братство Діви Марії, котре діяло початково при костелі Марії Сніжної (засноване не раніше 1387). Статус кафедри храм отримав 1412 року, а остаточне підтвердження через два роки надав антипапа Іван XXIII буллою «In eminenti». Ймовірно ще 1415 року була утворена капітула і 1429 була затверджена. Вона взяла на себе управління фондами та нагляд за будівництвом[19]. У 1441 р. архієпископ Ян Одровонж консекрував вівтар на честь Матері Божої, встановлений та виготовлений коштом галицького каштеляна Яна Влодковича гербу Сулима - дідича Княгиничів. 1481 року вроцлавські будівничі Йоахім Ґром та Амвросій Рабиш завершили зведення нав, засклепивши їх. Тоді ж у катедрі було встановлено три вівтарі. Згадуються також vitra variecolora — ймовірно, вітражі. У той час від імені міста за роботами наглядав місцевий патрицій Єжи Шеллер. Над бічним входом з південної сторони було вмуровано скульптуру святого Юрія — патрона Шеллера, виконану «грубим різцем». 1490 року дах над пресбітерієм довелось замінити. Роботи виконав тесля Нікель Клоч. 1493-й рік прийнято вважати роком завершення будівництва. Тоді будівничий Ганс Штехер спорудив і засклепив хори.

1776 р. було встановлено сучасний головний вівтар, виконаний у бароковому стилі. Він прикрашений мармуровими колонами та статуями роботи Матвія Полейовського, що зображають чотирьох святих: Августина, Григорія, Амвросія та Ієроніма. У вівтарі також знаходиться копія невеликого, прославленого чудесами, образу Найласкавішої Матері Божої (оригінал 1946 р. було вивезено до Польщі і зараз він перебуває у краківському Вавелі). Ліворуч від вівтаря знаходиться неоготична, «королівська», ложа. Під час реконструкції головного вівтаря було було усунуто пам'ятні надгробки архієпископів Д. Вільчека, Ф. Лігензи, П. Тарла, Я. Д. Соліковського, Я. Прухницького, С. Ґроховського.

На стіні катедри з боку вулиці Галицької повішені гарматні ядра: з облоги Львова 1672 року турків із Петром Дорошенком, під ядром для пояснення зроблено напис латиною — Ex obsidione turcica; 1919 р. — Української Галицької Армії (Ex obsidione ruthenorum). З боку тієї ж вулиці Галицької можна побачити портрет Яна Домагалича — фундатора однієї з каплиць, що не збереглися, надгробну плиту з каплиці Шольц-Вольфовичів та фреску Богородиці з Христом. Фреска є копією з ікони 1598 р. міщанина Юзефа Шольц-Вольфовича на спомин про улюблену онуку. У другій половині 2000-х років фреску реставрували.